Vitaliy Ivanov

Спробуємо виправити наступного разу і можливо дізнаємося .

Чи могли ми зробити з цим щось, як батьки? Мені здається що так. Мабуть ми свого часу часу не знайшли правильний баланс у питанні безпека VS свобода дій у фізичному пізнаванні світу. Чи може просто Захар такий від народження?

Тому ми вже вивчили, де у Харкові можуть зашити розсічену рану дитині (спойлер: лише в одному місці), знаємо, як виглядає 4-та лікарня зсередини, та які симптоми струсу мозгу (нащастя у Захара їх ще не виявлялося).

Щоб розбавити успішний успіх, скажу що Захар у фізичному плані десь занадто акуратний та обачний. Він боїться залазити високо на драбини, не дуже впевнено бігає та стрибає. Це означає, що він мало падав та забивався у малому віці, а тому якщо падає, то іноді падає серйозно.

Дивлячись на Захара зараз, я можу констатувати, що він просто живий доказ правильності вищевказаних підходів. Він рідко по-справжньому хворіє, не боїться холоду, нормально розвивається. (На всякий випадок, стукаю по дереву ).

Мені пощастило в цьому питанні з Танею, яка вчилася свого часу два курси у медуніверситеті, хоч з цим не склалося, але продовжує цікавитися медициною. Тому однієї книжки мені виявилося достатньо .

Зараз «доказова медицина» входить до мейнстріму, і знайти адекватного лікаря стає все простіше (хоча я у своїй бульбашці і можу помилятися). Та 6 років тому треба було мати «базове-плюс» розуміння дитячих хвороб, аби не купитися на якусь фігню лікарів з районної полікліники.

Захар від народження спостерігається у лікарів з Педіатр Плюс, які в критичні моменти допомогли нам не втратити здоровий глузд.

А коли спеціаліст на це закочує очі і каже «це вегетососудістий діатез, треба негайно до стаціонару робити 5 уколів на день» – то як його не послухати?

Зрозуміти і повірити в це самому – це головна, але тільки половина справи. Треба ще знайти лікарів, які дотримуються тих же принципів. Бо дитина обов'язково хворітиме, це іноді виглядатиме страшно для батьків.

Якщо вирощувати дитину у "теплиці", захищаючи від протягів, надягаючи шапку коли на вулиці +30, "переліковувати" будь які прояви хвороби справжньої чи уявної, то врешті отримаєш людину, яка хворітиме (вже по-справжньому!) кожного разу, коли буде вимушена з "теплиці" виходити.

Головний посил книги я зрозумів так. У дитини від народження є величезний запас здоров'я (це, здається, майже пряма цитата). Але її організм легко адаптується до свого оточення, і чим людина молодша тим активніша ця адаптація.

ЇЇ прочитали, нам подякували, з усім погодилися, але активно на практиці застосовувати не стали . Ну нашим батькам зрештою довелося примиритися з тим, що Захар купається у холодній воді, його не лякають протяги, та ми не лікуємо застуду антібіотиками.

Але що стосується головного меседжу, тут автор є нещадними критиком радянського підходу до медицини та здоров'я. Я радив цю книгу деяким знайомим молодим батькам. Ми з Танею купили по примірнику Захаровим бабусям і дідусям.

Але це дається взнаки тільки у формі та дотичних до основної теми питаннях. Як то глава про вагітність. Читати пораду вагітній жінці готувати чоловікові борщ, аби він не пійшов до іншої, людині, що ментально доросла до 2022 року, трохи дивно.

#1 Здоров'я дитини Перед народженням Захара я прочитав рівно одну книгу – «Здоровье ребенка и здравый смысл его родственников» Євгенія Комаровського. Вона все пояснила і визначила мій підхід до питання здоров'я Захара. Комаровсьский – це людина так би мовити старої формації.

У пеклі є окремий казан для тих, хто дає непрохані поради батькам щодо виховання їх дітей. Я порад категорично не даю, але своїм досвідом поділюся. Захару – 6 (з половиною) років, він вже пішов до школи. Це який-неякий майлстоун, можна підвести проміжні підсумки.

Герта - Баварія. Гнабрі проходить флангом, прострілює на ближню. Там Левандовські виграє позицію, переправляє п‘ятою в ближній кут. Вратар ледь встигає, витягує. Коментатор на Сентанті мовчить, потім (нудним голосом): «… Черговий кутовий для Баварії».